Державна народна школа періоду чехословацького та угорського правління (1922 -1944)
По закінченню Першої світової війни Підкарпаття відійшло до Чехословаччини. За двадцять років чехословацького правління (з 1919 по 1939 рік) кількість шкіл краю збільшилась з 475 до 803. Президент Томаш Масарик сприяв відкриттю державних шкіл. У більших селах їх будували, а в маленьких орендували під школи приватні будинки. Це не могло не дати результатів: якщо на 1921 рік у Плоскому Потоці були неграмотними 107 мешканців із 130, то у кінці 30-х більшість «поточан» вміли читати і писати. Якщо за правління угорців вважалось, що у тих селах, де нормально функціонували церковні школи, не обов’язково будувати державну, то за чеського правління почали інтенсивно зводити саме державні школи (навіть, якщо у селі навчання у церковній було на відносно високому рівні).
У Плоскому однокласну школу з карпаторуською мовою викладання відкрили, скоріше всього, у 1922 році. Доказом цього є той факт, що в переписі 1921 року школа у селі незафіксована, а на 1922 рік в документах відмічено, що тут вже працював державний вчитель Дезидер Деметер. Тому саме у 1922 році державну школу у Плоскому й збудували.
Це було невелике двокімнатне приміщення, яке ще у 80-х роках 20 ст. стояло трохи вище сільської церкви (у сторону Родниківки). Перший державний вчитель, який тут працював - Дезидер (Дежі) Деметер. Він народився у 1884 році в Угорщині, середню освіту отримав у рідному місті, теологічну - в Ужгороді, а педагогічну – в Пряшеві. З 1910 року працював учителем в Салплоці і Тересві. 1916 року пішов на фронт. Воював у Тернополі, Коломиї. Потрапив у російський полон. За переказами, втекти з полону Деметру допомогла його майбутня дружина Феніція Білак. У 1922 році сім`я оселилась у Плоскому. Деметер був освіченою людиною: писав художні твори, друкував статті (Szeghalmy Gyula. Felvidek. Budapest. 1940. C.36).
 |
 Плосківська державна народна школа (фото 20-х рр.) |
|
|
Плосківська народна школа (фото 1933р.) |
На 1925 рік у сільській школі разом з Деметром працювала вчителька Ольга Гавканова (Шематизм всех школ Подкарпатской Руси. Мукачево, 1925. – С.177), а на 1935 рік крім Деметра тут трудились Петрус Петро, Черничко Гейза, Лендєл Софія, Кузман Алжбета (Шематизм всех школ Подкарпатской Руси. Мукачево, 1935. – С.114).
Дезидер Деметер з дружиною Феніцією та учнями (фото 40-х рр.)
Як уже згадувалось, за переказами плосківчан, втекти з російського полону Деметру допомогла його майбутня дружина Феніція, яка втекла разом з ним. Можливо, так воно і було, бо відомо, що Деметер, високоосвічена людина, яка друкувала художньо-літературні статті, мав жінку, яка не вміла ні читати, ні писати. Велике кохання, яке часто зароджується у екстремальних обставинах, могло зблизити цих різних людей. Про дружину Деметра розповідали анекдотичні історії. До прикладу, бажаючи надати собі солідного виду, вона брала в руки газету догори ногами і, дивлячись на фотографії, казала: «Йой, позерайте, што робиться, світ ся на голову вбернув». Але розповідали також і те, що Феніція була дуже доброю дружиною і не залишила чоловіка у біді тоді, коли його за доносом звинуватили у мадяронстві і заарештували.
У чехословацький період була відсутня єдина система навчання так само як не було єдиної граматики. Школи працювали за двома різними граматиками: проросійською - Євменія Сабова та проукраїнською – Івана Панькевича. Кожна група використовувала і свою літературу. Ця ситуація в освіті проіснувала аж до 1941 року (Підкарпаття на цей час належало до гортиської Угорщини), поки не вийшла компромісна «Грамматика руського языка» Івана Гарайди.
Скоріше за все, у Плосківській народній державній школі дотримувались норм проросійської граматики Сабова, так як у повоєнний період перший директор вже радянської школи Павло Білей, представник старої чехословацької освітньої генерації, вів всю документацію непоганою російською мовою. Вивчити її за короткий період було б дуже важко. Можливо, Білей володів російською мовою з дорадянського періоду, викладаючи предмети за граматикою Сабова спочатку в Оленівській народній державній школі, а пізніше - у Плоскому. Крім того у самій Сваляві домінувала саме проросійська освітня група на чолі з Василем Лізаком і успішно функціонувало проросійське просвітницьке товариство імені О.Духновича.
Під час збору матеріалів вдалось натрапити на слід ще одного вчителя Плосківської народної школи – Кипази Дюли Іштвана. Цей педагог народився у 1901 році у селі Ярок. Гімназію закінчив в Ужгороді, учительську школу – в Мукачеві. Педагогічну діяльність розпочав у Зойго (Дусино), опісля навчав у Плоскому. Служив у армії. Після закінчення служби, у 1924 році, працював далі вчителем, а пізніше – директором. У 1938 році чехословацькою владою був звинувачений у мадяронстві і знятий з керівної посади. Після приходу угорців – поновлений. Займався літературною діяльністю та бджолярством. Був головою русинської бджолярської спілки у Плоскому. Дружина Кипази – Юращик Ірина писала драматичні твори та була членом культурного товариства імені Духновича (Szeghalmy Gyula. Felvidek. Budapest. 1940. с.95).
Виникає питання, чому прізвище Кипази не зустрічається ніде у такій точній чехословацькій статистиці, по якій ми прослідковуємо біографічні дані багатьох інших вчителів? Директор школи на протязі 14 років не зустрічається ні в одному вчительському шематизмі? Можливо, в угорському джерелі за 1940 рік зроблена похибка, або «неблагонадійний» мадярон якимись чином не потрапляв у чехословацькі звіти. Хоча, той же Дезидер Деметер, який також не відрізнявся симпатією до чехословацького уряду, прекрасно відслідковується на протязі всього періоду правління чехословаків по всіх документах. Отже, вагомих пояснень з цього приводу поки що не знайдено.
Більшість представників «старої» угорської та чехословацької освітньої генерації відрізнялись універсальністю знань та консервативністю поглядів. Також, досить поширеним явищем було рукоприкладство, особливо в угорський період (1939 -1944 рр.).
У кінці війни Плосківська народна школа була переобладнана під військовий госпіталь. Тут помер і прямо на території школи був похований поранений радянський солдат. Але пізніше його останки перепоховали біля обеліску Слави у місті Свалява.
Дезидер Деметер з колегами на шкільному подвір`ї (фото 40-х рр.)
За відсутності сільського клуба школа була також єдиним місцем культурного відпочинку, де збиралась сільська молодь. Тут можна було пограти у волейбол, футбол. По святам шкільний театр ставив виставу.
Вчителі з учнями грають у волейбол (фото 30-х рр.)
