І етап конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН
29 грудня в Плосківському ліцеї відбувся І етап конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН кандидатів та членів Наукового товариства Полянської сільської ради Закарпатського територіального відділення МАН України. Нажаль, цього року з усіх шкіл Полянської громади лише Цюцька Марина, яка навчається в 10 класі Плосківського ліцею, виявила бажання взяти участь у конкурсі і поборотись за право стати членом Наукового товариства. Тема дослідницької роботи Марини «НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА У ШКОЛАХ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ ПЕРІОДУ ПЕРШОЇ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ: два «Карпаторуські букварі» Івана Добоша та Павла Федора - прогрес чи регрес?» відноситься до секції «Історичне краєзнавство». У процесі дослідження учениця поставила перед собою завдання вивчити розвиток освіти краю періоду Першої Чехословацької республіки; ознайомитись з життєписами Івана Добоша та Павла Федора; зробити порівняльну характеристику обидвох «Карпаторуських букварів» - 1925 та 1929 рр. випуску. У роботі учениця опиралась на наукові дослідження відомої карпатознавки Рудловчак Олени «Федор Павел Степанович», спогади онука Івана Добоша – Сергія «Иван Добош (1871-1951): По воспоминаниям онука», але найбільше – на статтю вченої з Угорщини Лявинець Маріанни «Карпаторусскій букварь И. Добоша и П. Федора: Можно ли считать первое (1925 г.) и второе (1929 г.) издание Букваря одной и той же книгой?». В цілому було використано тринадцять джерел. Дослідивши букварі, Марина довела, що їх не можна вважати першим і пізнішим виданням одного і того ж підручника. Істотна різниця між ними (художнє оформлення, методичні, граматичні, лексичні зміни, а також додавання нових текстів для читання) доказує, що авторами було видано новий буквар під старою назвою, який фактично повністю був перероблений. Звичайно, якщо підходити до проблеми з позиції нашого часу, то «Карпаторуський букварь» 1929 року - це був один з тих кроків, який вів нашу мову у нікуди. Автори «Карпаторуського букваря» 1925 року вводили у російську мову максимальну кількість елементів говорів карпаторусинів, тому що так школярі більше розуміли та сприймали. Але у 20-х роках ХХ ст. у наш край переселилось багато емігрантів з Росії. Деякі з них мали серйозний вплив на мовні процеси. Видно, саме під їх тиском автори букварів і прийняли позицію норм російської мови, майже повністю видаливши будь-які ознаки місцевих говорів. Тому другий «Карпаторуський букварь» - це регрес, шлях у нікуди. Робота Цюцьки Марини виявилась цікавою, пізнавальною, актуальною для нашого часу. Дослідження доводять, що свої мову, культуру, звичаї потрібно берегти.
