Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини
Поради Девіда Льюїса
щодо розвитку обдарованої дитини
1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно, серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
2. Створіть у кімнаті місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.
7. Показуйте дитині цікаві місця.
8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
10. Ніколи не карайте дитину приниженням.
11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
12. Привчайте дитину самостійно мислити.
13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
15. уважно ставтеся до потреб дитини.
16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
23. Допомагайте дитині бути особистістю.
24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.
Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей
- Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки.
- Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.
- Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
- Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
- Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.
- Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
- Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.
Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання
Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо.
Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, тоді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхідне заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.
Якщо ж одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.
Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій.
Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.
Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Саме тому невдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у першокласників відразу до читання. Якщо запитати у дітей, які не люблять читати, чи добре вони читають, то відповіді будуть однотипними: «Так собі»; «Не дуже добре»; «Повільно»; «Часто помиляюся»; «Погано». Але часто дорослі самі спричиняють у маленьких школярів небажання читати. Іноді складається враження, що дитину тільки для того і вмовляють почитати, щоб був привід висловити невдоволення: «Ну що ти мимриш?»; «Ти що, заснув?» Не дивно, що наступного разу змусити її «сісти почитати» стає ще важче.
Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.
• Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.
• Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.
• Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої враження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.
• Не слід забувати, що дітям (особливо шестирічним) читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.
• Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п'ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.
• Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.
Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до навчання є:
• завищені вимоги батьків;
• неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім'ї та школі;
• часті конфлікти з приводу навчання дитини.
Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Яв школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?
Слід пам'ятати, що самі тыльки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені „9" поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.
Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Скоригувати вимоги — не означає припинити хвалити дитину за найменші успіхи. Якщо учень виконав завдання хоч трішки краще, ніж учора, його варто похвалити за це і водночас потрібно запевнити: «Бажану оцінку я тобі все-таки поставлю». Така «невідповідність» викликатиме в учня лише позитивні емоції, отже, формуватиме в нього позитивне ставлення до навчальної діяльності.
Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім'ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров'я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.
По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (докорами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань виникають, якщо:
• дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;
• невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;
• незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».
Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підкоряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній такого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.
Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.
Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов'язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, виконати їх буде просто неможливо.
Для того щоб навчити працювати дитину продуктивно, потрібно створити такі умови, за яких вона якнайменше відволікатиметься. Це позбавить учня необхідності повертатися до найважчого психологічного етапу роботи — етапу, на якому необхідно налаштовувати себе знову розпочати заняття. Адже чим частіше дитина відволікається, тим більше психічних сил вона витрачає на виконання уроків, тому що змушена переборювати себе.
А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.
Найголовніше: дитина намагатиметься швидко та якісно виконати домашні завдання тільки тоді, коли на неї після виконання уроків чекатимуть улюблені заняття. Важливо, щоб малюк мріяв про ту хвилину, коли він завершить готувати уроки. А тоді вже — конструктор, настільний теніс, шахи, футбол у дворі...
Обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.
Пам’ятка батькам від дитини 27 дитячих прохань
Не розбещуйте мене – цим ви мене пустуєте. Я дуже добре знаю, що не обов’язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробую вас.
Не бійтесь бути вимогливими до мене. Я надаю перевагу саме такому ставленню. Це дозволяє мені визначитися.
Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що зважати слід лише на силу. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.
Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику і змушує вперто прагнути у всіх випадках залишити останнє слово за собою.
Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати – це похитне мою віру у вас.
Не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, аби роздратувати вас. А то надалі я намагатимуся досягти ще більших „перемог”.
Не засмучуйтесь занадто від моїх слів: „Я вас ненавиджу”. Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували за тим, що мені зробили.
Не змушуйте мене почуватися меншим, ніж я на справді. Я відіграюся на вас за це, ставши „плаксою”.
Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам: я використовуватиму вас, як обслугу.
Не дозволяйте моїм „поганим звичкам” притягувати до мене надмірну вашу увагу. Це лише надихне мене на їх засвоєння.
Не нарікайте на мене у присутності сторонніх людей. Я зверну більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені спокійно віч-на-віч.
Не намагайтесь обговорювати мою поведінку в розпал конфлікту. За деякими об’єктивними причинами мій слух притупляється в цю мить, а бажання співпрацювати з вами пропадає. Буде нормальним, якщо ви зробите якісь кроки, але давайте поговоримо про це пізніше.
Не намагайтеся читати мені нотації. Ви будите здивовані, дізнавшись, що я чудово розумію, що таке „добре” і „погано”.
Не змушуйте мене відчувати, що мої провини – смертельний гріх. Я маю навчитися робити помилки без відчуття, ніби я ні на що не здатний.
Не чіпляйтеся до мене і не буркотіть на мене. Якщо ви будете це робити, я повинен буду захищатися, прикидаючись глухим.
Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді сам не розумію, чому чиню так, а не інакше.
Не піддавайте надто великому іспиту мою чесність. Заляканий, я легко перетворююсь на брехуна.
Не забувайте, що я люблю експериментувати. Саме так я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.
Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Я вчусь на власному досвіді.
Не звертайте забагато уваги на мої маленькі хвороби. Я можу звикнути отримувати задоволення від поганого самопочуття, якщо це привертає до мене стільки уваги.
Не намагайтеся здихатись мене, коли я ставлю відверті запитання. Якщо ви не будете на них давати відповіді, я буду шукати інформацію десь на стороні.
Не відповідайте на мої дурні та безглузді запитання. Якщо ви будете це робити, то через деякий час помітите, що я просто хочу, щоб ви постійно мене бавили.
Ніколи не натякайте, що ви є досконалі і безгрішні. Це дає мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами.
Не хвилюйтеся, що ми з вами проводимо мало часу. Головне те, як ми його проводимо.
Нехай мої острахи не викликають у вас надмірного хвилювання, інакше я буду лякатися ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.
Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розуміння і підтримки, але похвала, коли вона часто заслужена, іноді все ж забувається, а прочуханка, здається, ніколи.
Ставтеся до мене так, як ви ставитесь до друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Я вчусь, наслідуючи приклади, а не під впливом критики.
І, крім того, я вас так сильно люблю! Будь ласка, поверніться до мене з любов’ю!
