Церковно-парафіяльна народна школа (кінець 17 ст. - 1921р.)
У 1693 році за вказівкою єпископа грецького походження Йосипа де Камеліса по всіх селах, які відносились до Мукачівської єпархії, для дяків-вчителів були закуплені земельні ділянки. У переліку сіл було і Плоске: «Плоске має ділянку зі своїми належностями. Для вчителя виділяється половина ділянки поблизу фари. Філія Звор, Оленьово та Павлово» (Михайло Лучкай. Історія карпатських русинів. III том. Ужгород:Закарпаття. 1999. С.117, 119).
У 1699 році Йосип де Камеліс видав у Трнаві власним коштом буквар для народних шкіл. Саме цей буквар був першим підручником у стихійно створених сільських школах, які єпископ намагався привести до ладу.
У 1777 року за законом «Ratio Educationis» Австрійська імперія, до якої належало Закарпаття, була поділена на 9 освітніх округів. Школи, які у більшості були церковними, поділили на однокласні, трьохкласні і чотирьохкласні і ввели обов’язкове навчання від 6 до 12 років.
Як навчальні процеси проходили у Плоскому в 18 столітті невідомо. Хоча, якщо у селі весь цей вік служили священики (а це доведено історичними фактами), то можна допустити, що при церкві функціонувала і школа. Хоча відомі багато випадків, що і священик, і дяк відмовлялись виконувати цю важку, часто невдячну роботу.
За єпископа Василя Поповича при всіх церквах єпархії у обов’язковому порядку було відкрито приходські або парафіяльні школи. У Шематизми (статистику) МГКЦ крім кількості прихожан та розмірів данини обов’язково вносились і прізвище дяка-вчителя (кантора-доцента чи півцевчителя) та кількість учнів церковної школи. Так у Плоскому при священику Прамеру Амброзію перший раз півцевчитель Іван Калабішка згадується у 1841 році, а на 1845 рік при цьому ж дякові кількість учнів становила 33 вихованців (Шематизм МГКЦ за 1841р., 1845р.).
При дякові Івану Тесловичу на 1856 рік навчалось вже 62 учнів. Священиком у цей час був Муха Василь (Шематизм МГКЦ за 1856р.). На 1868 рік церковна школа нараховувала 103 учні, а на 1870 рік - вже 122 школярів. Дяком - вчителем залишався Іван Теслович, а сільським священиком був Антоній Саксун (Шематизм МГКЦ за 1868р., 1870р.). Звичайно, на сьогоднішній день важко уявити, щоб більше ста школярів навчались у одному шкільному приміщені, під яке пристосовувалась половина дяківської хати. Та й навчав їх всіх всього один вчитель. Видно, в школярі записувались всі діти відповідного віку (в Плосківську церковну школу – діти всіх прихожан з Плоского, Павлова, Оленьова, присілків Яківського та Плоского Потока), але відвідували школу не всі учні. Хоча у спогадах одного з вчителів початку 20 ст. Василя Лизака згадується, що він та ще одна вчителька навчали вдвох у селі Ярок Ужгородської округи біля 150 учнів (Лизак Василий Васильевич. Воспоминания. Свалява, 30 марта 1955 года. с.2).
У 90-х роках у Плоскому згадується дяк-вчитель Михайло Годинець (Шематизм МГКЦ за 1899р.), а у перші десятиліття 20 ст. - Павло Сидор (Шематизм МГКЦ за 1915р.). Останній проживав у селі і на початку 20-х рр. 20ст (ДАЗО. Ф.100. Справа 151.).
У кінці 19 ст. у краї почалось будівництво державних шкіл, які поступово мали замінити релігійні народні школи. Так були побудовані державні школи у селах Павлові та Оленьові, де не було церковної. Щодо Плоского, то тут судити важко, бо у переписі 1921 року у Плоскому державна школа не зафіксована. Хоча у Павлові та Оленьові їх не тільки відмітили, але і внесли в перепис разом з членами учительських сімей їхніх слуг (Там же.).
Проте відомо, що у 1903 році майбутній секретар прем’єр-міністра Чехословаччини і герой Другої світової війни на Західному фронті Віктор Гейза-Баран народився у Плоскому саме у сім`ї вчителя. Це можна пояснити тим, що державні та релігійні школи тісно співпрацювали: церковні навчальні заклади часто усилювались фахівцями з відповідною педагогічною освітою. Як доказ наводимо уривок з розпорядження департаменту освіти Підкарпатської Русі 20-х років:
